Фото: sothebys.com
В історії артринку давно існує романтизований міф: художник може бути недооціненим за життя, але після його смерті ціни на роботи стрімко злітають. Цей сюжет, підживлений прикладами на кшталт Вінсента ван Гога, приваблює колекціонерів і дилерів, які уважно стежать за віком і станом здоров’я відомих митців, коли їхні роботи ще коштують дешево. Однак реальність значно складніша — і часто розчаровує тих, хто очікує швидких прибутків, пише Observer.
«Похмурий» інтерес до старіючих митців
Аукціоністи й дилери не заперечують, що у світі мистецтва існує своєрідне «чергування біля ліжка» відомих художників. Колекціонери скуповують роботи літніх майстрів у надії вигідно продати їх після смерті автора. Приклади є навіть сьогодні — так, за словами Алестера Нікола з аукціонного дому Freeman’s | Hindman, він знає покупця, який активно купляє твори Гергарда Ріхтера (93 роки), очевидно з таким розрахунком.
Коли смерть справді піднімає ціни
Іноді смерть митця стає каталізатором миттєвого стрибка цін. Яскравий приклад — канадський художник Метью Вонг (1984–2019). За життя його роботи продавалися за десятки тисяч доларів, а вже через рік після його самогубства картина The Realm of Appearances пішла з молотка Sotheby’s за $1,82 млн (при естимейті $60–80 тис.), а River at Dusk на Phillips встановила рекорд у $4,86 млн. Але такі випадки — радше виняток, ніж правило.
Чому ринок часто «завмирає»
На практиці смерть митця частіше призводить до зниження цін або стагнації. Роботи Джорджії О’Кіф, Пабло Пікассо, Роберта Раушенберґа, Нормана Роквелла, Енді Воргола та Ендрю Ваєта після їх смерті на роки зникали з топів продажів. Причина — переповнення ринку: власники і спадкоємці масово виставляють твори на продаж, створюючи надлишок пропозиції.
Класичний приклад — Норман Роквелл. У 1979 році, через рік після його смерті, його The Bookworm продали за $65 тис. Справжнє зростання почалося лише у 1990-х, а вибуховий попит спричинила велика ретроспектива 1999–2001 років. У 2002-му Rosie the Riveter вже коштувала майже $5 млн, а в 2014-му The Rookie — $22,5 млн.
Роль спадкоємців і спадщини
Неорганізована робота спадкоємців може серйозно підірвати ринок. Так сталося, коли вдови скульпторів Джейкоба Епстайна та Фредеріка Ремінгтона випустили численні посмертні відливки без належного маркування. А син художника Томаса Гарта Бентона одразу після смерті батька викинув на ринок велику кількість його робіт, що на 15 років відклало відновлення цін.
Фахівці підкреслюють: успішний розвиток ринку після смерті художника залежить від того, наскільки грамотно організований його спадок, чи є у спадкоємців стратегія просування та чи підтримують інтерес до митця музеї та галереї.
Втрата «живого бренду»
Парадоксально, але смерть позбавляє художника важливого ресурсу — власної присутності. Живий митець може створювати нові роботи, давати інтерв’ю, активно працювати з галереями. Після смерті акцент зміщується з особистості на «спадщину» — а це потребує часу і зусиль для формування нової репутації через виставки, публікації та ретельно продумані продажі.
Постійна боротьба за місце в історії
Більшість митців після смерті стикаються з падінням інтересу, і лише ті, за ким стоїть активний дилер, потужний музейний бекграунд чи справжня культурна значущість, з часом повертаються в поле уваги. Для інших — це uphill battle, боротьба вгору, яка триває роками.
Висновок простий: смерть митця сама по собі не гарантує фінансового злету його творчості. Успіх після смерті — це результат роботи живих: сім’ї, дилерів, кураторів і колекціонерів, готових інвестувати у його місце в історії.