Фото: Дмитро Пруткін
У червні 2025 року у Києві відкрили перший в Україні меморіал на честь загиблих українських розвідників (ГУР). Автором пам’ятного простору став відомий український скульптор Назар Білик.
Цей меморіал — не традиційна скульптурна композиція й не публічний простір. Тут немає фігур героїв чи патетичних написів. Простір складається з двох білих стел, що формують тихе, відсторонене місце для пам’яті, тиші та внутрішнього осмислення.
ГУР свідомо звернулися саме до Назара Білика з проханням створити «не радянський» меморіал, і надали йому свободу художнього висловлювання. Білик зібрав команду з архітекторів бюро Guess Line Architects на чолі з Андрієм Лесюком.
У результаті з’явилася архітектурно-скульптурна композиція, яка «говорить» мовою символів. Якщо поглянути на меморіал згори з дрона або супутника стає помітно, що його форма нагадує око, спрямоване в небо. Це алюзія на девіз ГУР: «Мудрі панують над зірками». Увечері меморіал підсвічується, і з висоти він нагадує зоряне око, завжди пильне, завжди присутнє.
Центральним елементом меморіалу є круглий майданчик — «зіниця» — місце, де можна покласти квіти чи залишити знак пошани. Стели-крила «відсікають» шум, створюючи камерний простір — наче захист, що огортає.
На внутрішній стороні стел розміщені близько 500 табличок із іменами загиблих. Дизайн табличок — шевронна форма з нержавної сталі, навіяний елементами військової форми. Імена Героїв України позначені золотим кольором. Меморіал розрахований на можливість доповнення він може вмістити до 1500 табличок.
Особливу увагу приділили матеріалам. Стели виготовлені не з бронзи чи каменю, а зі склопластику — технологічного матеріалу, який використовують у виготовленні дронів та човнів для потреб розвідки. Це і символічний, і функціональний вибір.
На одній із стел також з’явився напис «Вічність» — різними мовами. Це знак вдячності міжнародним партнерам, які співпрацюють із ГУР.
«Ми намагались знайти мову, якою може говорити пам’ять — без пафосу, і зайвих слів. Сформувати простір, у якому можна зупинитися, відчути, згадати. Зовні — форма боротьби, всередині — тиша і присутність. Цей меморіал — про тих, хто діяв непомітно, але вирішально. Про тих, хто залишався в тіні, щоб інші могли жити у світлі», — говорить Назар Білик.
Його робота — приклад того, як сучасна Україна шукає нову мову для вшанування пам’яті. Без пафосу, без повторення імперських кліше — але з гідністю, символічною глибиною й відкритістю до осмислення.