Фото: Tate
У червні цього року, за тиждень до відкриття Art Basel у Базелі, нью-йоркська галерея Clearing вразила несподіваним рішенням. Замість того, щоб орендувати стенд у виставковому центрі Messeplatz, вона орендувала чотириповерхову віллу неподалік, перетворивши її на альтернативний простір. У кімнатах розмістили роботи 46 художників, а ввечері в саду накривали столи для барбекю, де збиралися колекціонери й журналісти. «Ми зрозуміли, що робити те саме, що всі, нас уже не врятує», — пояснив у серпні засновник галереї Олів’є Бабен, чому вони відмовилися брати участь на Art Basel, пише Artnet.
Clearing намагалася зекономити: за скромний стенд на ярмарку треба було викласти понад $100 000, а утримання двох просторів у Нью-Йорку та Лос-Анджелесі коштувало $150 000 на місяць. Вілла, розташована за 11 хвилин ходьби від Messeplatz, давала у десять разів більше площі, місце для проживання команди й атмосферу для клієнтів. Але навіть ця смілива стратегія не спрацювала. «Виставка була чудова, продажі теж, але діра, у якій ми опинилися, виявилася занадто глибокою», — визнав Бабен.
7 серпня Clearing офіційно оголосила про закриття та банкрутство. На галерею вже подав до суду орендодавець за борг у $420 000. Для простору, що відкрився у 2011 році й прославив таких художників, як Гарольд Анкарт, Коракріт Арунанондчай чи Маргарита Юмо, це стало драматичним фіналом. «Ми дали все, що могли, але програли», — сказав 50-річний Бабен.
Галереї падають одна за одною
Clearing не самотня. Улітку закрилися ще кілька відомих галерей — Blum, Venus Over Manhattan, Kasmin. Менші галереї зникають тихіше: вони згортають простори або скорочують масштаби. Власники пояснюють це однаково: витрати задушили бізнес, продажі впали, а колекціонери втратили інтерес.
«Я не вірю, що це звичайний цикл, — каже бельгійський колекціонер Ален Сервайс. — Це структурна криза. Забагато артдилерів, галерей, художників, ярмарків. Багато гравців опиняться за бортом, перш ніж ринок знайде нову рівновагу».
Перші тривожні сигнали з’явилися після Art Basel 2022-го, але справжнім шоком стали невдалі торги колекції Джеральда Файнберга у Christie’s навесні 2023-го. За даними Artnet, у першому півріччі 2025-го глобальні аукціонні продажі склали $4,72 млрд — на 8,8% менше, ніж торік, і на 40,9% менше від рекордів 2022-го.
Галерейний сектор також переживає болюче падіння: згідно зі звітом Art Basel і UBS, у 2024-му продажі впали на 6% — до $34,1 млрд. Навіть постачальники мистецьких матеріалів відчули кризу: компанія Soho Art Materials, що щороку виготовляла до тисячі полотен, нині робить лише близько 200.
Символічні цифри занепаду
Лондонська галерея Sadie Coles HQ, яка представляє майже 60 художників, у 2024 році показала продажі на £28,6 млн проти £59 млн роком раніше. Чистий прибуток склав £206 000 — лише 0,7% маржі проти £4,27 млн у 2023-му.
Проблема ще й у тому, що ціни на первинному ринку давно відірвалися від реальності. Роботи Шари Г’юз у 2022 році принесли $30 млн на аукціонах, одна з картин тоді дійшла до $2,9 млн. Сьогодні максимум — $310 000, але галереї досі намагаються продавати її полотна по $400–500 тисяч. Подібна ситуація з Дейною Шутц: у David Zwirner картини коштували $400 тис.–$1,2 млн, тоді як на аукціонах ледве перевищують $250 тис.
«Чекай кілька тижнів — і отримаєш цю ж роботу на аукціоні за половину ціни», — з гіркою іронією каже один із колекціонерів.
Колекціонери на паузі
Серед тих, хто утримався від покупок, — впливова Бет Рудін ДеВуді, власниця понад 10 000 робіт і приватного простору The Bunker у Палм-Біч, вона належить до однієї із найбільших сімей Нью-Йорка у сфері нерухомості, її статки, за оцінкою Forbes, становлять приблизно 5,1 мільярда доларів. «Я люблю мистецтво, але нині мушу бути обережнішою», — пояснює вона. Її відмова від активних закупівель — «психологічний і фінансовий удар» для артринку, адже саме за нею орієнтуються інші.
Подібно міркує й колекціонер та ярмарковий організатор Дін Валентайн із Лос-Анджелеса: «Коли на першій виставці художника просять $20 000, це ненормально. Люди не можуть купити будинок, а їм пропонують картини за космічними цінами».
Покоління змінюється
У той час як «динозаври» не витримують ваги системи, молоді галеристи шукають гнучкіші моделі. Себастьян Ґладстоун у Лос-Анджелесі та Нью-Йорку працює з мінімальними витратами, і його виставка Германна Черрі розійшлася за $35–80 тис. Інший приклад — Лео Кеніг, який відкрив сезонний простір у маленькому містечку на півночі штату Нью-Йорк, пропонуючи колекціонерам не лише мистецтво, а й формат «відпочинок + досвід» у гірській місцевості.
Навіть мегагалереї відчувають напругу. На ринку ходять чутки про фінансові проблеми Pace, яка у 2019-му відкрила гігантський простір у Челсі з орендою $704 000 на місяць. Це понад $8,5 млн на рік, і контракт розрахований на два десятиліття.
Кінець ілюзій
Артринок завжди балансував між бізнесом і культурою. Останні два роки показали, що для багатьох це більше не бізнес. «Я не хороший бізнесмен, — зізнався Бабен. — Це забирає стільки енергії, сил і грошей, що я більше не можу. Я залишаю місце молодим».
Його слова звучать як підсумок епохи: галереї, які колись здавалися непорушними, закриваються одна за одною, а нове покоління формує власні правила гри. «Динозаври зникли, — каже Бабен. — Це був початок ери ссавців».