П’ять років минуло з початку пандемії, а артярмарки досі не оговталися. Колись це були блискучі події, куди летіли колекціонери з усього світу — сьогодні ж вони більше схожі на складну фінансову гру з невідомим фіналом, пише The Art Newspaper.
Вартість участі зростає, авіаквитки не дешевшають, а витрати на логістику часом з’їдають увесь прибуток.
«Витрати на доставку, витрати на персонал, витрати на самі ярмарки зросли. Дилери також перебувають у цьому постковідному середовищі. Світ змінився, і ми все ще намагаємося пристосуватися. Усе це разом створило цю дуже крихку ярмаркову екосистему», — зізнається Майкл Пламмер, засновник Tefaf New York.
Усі мистецькі ярмарки стикаються з падінням відсотка продажів, які дилери здійснюють на своїх заходах. За даними Art Basel, ще у 2018 році мистецькі ярмарки генерували майже половину всіх продажів. Зараз — тільки третину. Це не просто спад, а дзвіночок, який чути все голосніше. У 2024-му припинив існування 31 ярмарок. Наприклад, лондонський Eye of the Collector зробив паузу через «зміну поведінки колекціонерів і зростання витрат». А Photofairs у Гонконгу скасували через «логістичні труднощі». Навіть великі гравці, як Frieze, змушені маневрувати. Їх можуть продати. А можуть купити, за чутками, серед потенційних інвесторів фігурують і арабські фонди.
Через Brexit Лондон стикається з власними проблемами; у 2023 році швейцарська компанія MCH Group, яка також керує франшизою ярмарку Art Basel, скасувала давній ярмарок Masterpiece через зростання витрат і зменшення кількості міжнародних експонентів.
Frieze Los Angeles, попри лютневі пожежі в Каліфорнії, зібрав 30 тисяч відвідувачів. Але чи були продажі на мільйони? Не факт. Хоча деякі галереї й рапортували про «солдаути», загальна атмосфера не була аж надто тріумфальною. Все частіше звучать думки, що ярмарки перетворюються на видовищні інстаграмні події без реального комерційного ефекту.
І поки великі імена рахують витрати, на сцену виходять маленькі гравці — ті, хто не називає себе ярмарком, хоча й продає мистецтво. Наприклад, Basel Social Club (BSC). У них усе просто: троє друзів, колишня вілла або стара фабрика, кількасот робіт, частину з яких можна купити, а частину — просто побачити. «Артярмарки — це жорстке середовище для художників. Ми хотіли щось інше», — пояснює один із засновників Роббі Фіцпатрік. Цього року BSC планує повернутись у центр Базеля. Деталей поки не розкривають, але вже обіцяють 40 тисяч гостей.
Втім, головна проблема залишається: охочих дивитись — багато, покупців — катастрофічно мало. За оцінками підприємця і експерта з артринку Магнуса Решa, об’єднані ярмарки Art Basel, Frieze і Tefaf разом збирають 650 000 відвідувачів на рік, але колекціонерів, які купують мистецтво на суму понад 100 000 доларів на рік, нараховується лише 6 000. Ось така арифметика.
І тепер перед кожним ярмарком стоїть одне й те саме питання: чи досі це працює? Чи варто все це влаштовувати — з огляду на витрати, тиск, політичну та економічну світову нестабільність? «Потрібне повне переосмислення. Інакше двері можуть більше не відкритися», — підсумовує Пламмер.