Фото: Neue Galerie
18 листопада на Sotheby’s у Нью-Йорку продадуть один із найочікуваніших лотів сезону — «Портрет Елізабет Ледерер» (1914–1916) Густава Клімта. Його вартість може сягнути до $200 млн, що поставить новий рекорд для австрійського майстра.
Полотно походить із приватної колекції Леонарда Лаудера, спадкоємця косметичної імперії Estée Lauder, який у червні цього року пішов з життя. Саме продаж його зібрання стане символічним відкриттям нового простору Sotheby’s у колишній будівлі Whitney Museum. До цього портрет неодноразово демонструвався публіці: він перебував на довгостроковій експозиції у Національній галереї Канади в Оттаві, а також був показаний у нью-йоркській Neue Galerie, заснованій братом Леонарда — Рональдом Лаудером, у рамках виставки «Клімт і жінки золотої доби Відня».
Та значення картини далеко виходить за межі аукціонних оцінок. У ній переплелися доля одного з найвпливовіших меценатських родів Відня, історія виживання під час нацистського терору та приховані коди, які Клімт залишив у візерунках полотна. Це не просто портрет — це три окремі історії, кожна з яких відкриває інший вимір шедевра.
Родина, яка створила Клімта
Август і Серена Ледерер були не просто замовниками «Портрета Елізабет Ледерер» — вони стали ключовими патронами Клімта, які суттєво вплинули на його кар’єру. Серена була відомою красунею й однією з найяскравіших жінок віденського бомонду. Архітектор Йозеф Гофман навіть називав її «найелегантнішою жінкою Відня». Перший портрет Серени Клімт створив ще 1899 року, й саме тоді почалася його довга співпраця з родиною, яка тривала майже два десятиліття — аж до смерті художника.
Клімт писав не лише Серену та її доньку Елізабет, а й матір Серени — Шарлотту Пулітцер, родичку газетного магната Джозефа Пулітцера, чиє ім’я сьогодні носить одна з найпрестижніших журналістських нагород світу — Пулітцерівська премія. Таким чином він увічнив одразу три покоління жінок цієї родини. Після смерті художника саме Серена викупила його творчу спадщину, зібравши найбільшу у світі колекцію Клімта. До неї входили й такі монументальні роботи, як «Бетховенський фриз». На жаль, під час Другої світової війни більшу частину цього зібрання конфіскували нацисти, а багато полотен згоріли у полум’ї замку Іммендорф у 1945 році.
Картина, що врятувала життя
Доля самої Елізабет Ледерер у часи Другої світової перетворилася на драматичний сюжет, у якому портрет відіграв вирішальну роль. Її батько Август помер ще у 1936-му, а після аншлюсу Австрії 1938 року Серена втекла до Угорщини. Елізабет залишилася у Відні, де після розлучення й втрати дитини опинилася в особливо вразливому становищі.
Тоді вона вдалася до відчайдушного кроку — заявила, що її біологічним батьком був Густав Клімт. Цю версію під присягою підтвердила її мати. Хоч історики й довели, що це неправда, німецьке відомство з питань генеалогії повірило свідченням. Таким чином Елізабет офіційно визнали «напіварійкою», що врятувало її від депортації.
Цей міф подарував їй кілька років життя у відносній безпеці, хоча й не вберіг від ранньої смерті: у 1944 році вона пішла з життя, не доживши до завершення війни. Її легенда про «доньку Клімта» залишилася одним із найдраматичніших прикладів того, як мистецтво може ставати інструментом виживання.
Імператорські символи у візерунках
Хоча «Портрет Елізабет Ледерер» не містить сяйва золотих мозаїк, якими славився Клімт, він сповнений символіки. Художник працював над картиною кілька років і довів її до майже абстрактної витонченості. Якщо уважно придивитися, у синьому халаті Елізабет можна розгледіти двох драконів, що виринають з хвиль. Це відсилання до імператорського китайського вбрання — символ влади та статусу.
У творчості Клімта чимало орієнтальних мотивів, але саме цей портрет унікальний тим, що містить прямі знаки імператорської іконографії. Для Ледерерів це було своєрідним визнанням їхньої ваги й ролі в житті художника.
Таким чином, картина стає не лише зображенням молодої жінки, а й складним кодом, де кожна деталь промовляє про віденське суспільство початку ХХ століття, його меценатів та їхній вплив на мистецтво.