Фото: Marbeks
До Дня Києва Marbeks поговорив про столицю з людиною, яка роками переносить її неповторний дух на полотна. Наш гість — Вадим Михальчук, Народний художник України, чий живопис легко впізнати за вибухом насиченого кольору та емоційною, майже театральною урбаністикою. Сам митець із доброю іронією називає свої твори «веселими картинками», які покликані дарувати людям гармонію й позитив всупереч сірій буденності.
Проте Вадим Михальчук не лише вільний, успішний митець із власним впізнаваним стилем. Він — професор Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв, де викладає вже чверть століття. Знаючи український артринок зсередини як художник, колекціонер та дослідник, він є надійним ментором для молоді, руйнуючи ілюзії та навчаючи балансу між «чистою творчістю» і професійним self-менеджментом.
«Ваша несхожість на інших — це ваш головний бренд», — переконаний майстер.
Як формувався професійний шлях митця та художній образ Києва у його творчості? Чому на старті кар’єри художнику необхідно стати менеджером самому собі? І де шукати свободу від вимог ринку? Про феномен київського простору, артбізнес та цінні поради для нового покоління митців — читайте в нашому інтерв’ю.
Пане Вадиме, з чого почався ваш шлях у мистецтві? Чи пам’ятаєте момент, коли зрозуміли, що живопис для вас уже не просто захоплення, а спосіб життя?
Я з дитинства любив малювати, з одинадцяти років навчався в художній школі й завжди відчував себе художником. У нашій родині був культ книги, і батьки підтримували моє захоплення образотворчим мистецтвом. Я цілими днями не лише роздивлявся художні альбоми, а й із цікавістю вивчав біографії художників. Дуже любив читати книжки з історії мистецтва й із задоволенням багато читаю й зараз. Світ мистецтва захоплював мене завжди. На мою думку, немає більшого задоволення для творчої людини, ніж мати можливість робити щось своє, працювати над цікавими тобі особисто темами й сюжетами, бути абсолютно вільним у виборі і об’єкта, і точки зору на нього.
Ваше мистецтво легко впізнати за кольором і настроєм навіть без підпису. Ця художня мова формувалася поступово чи з’явилася майже інтуїтивно? Коли ви відчули, що знайшли власний стиль?
Якщо подивитися каталог із моїми роботами, видно, що свою художню мову я шукав протягом усього творчого шляху, але більш-менш упізнаваний стиль мого живопису почав формуватися на початку 2000-х років, коли я сам почав колекціонувати твори образотворчого мистецтва й викладати історію мистецтва в Національній академії керівних кадрів культури і мистецтв. У нашій країні дуже багато талановитих художників, і знайти свою особливу творчу манеру вдається, на жаль, не кожному. Я багато спілкувався з визнаними майстрами, з великим інтересом завжди навідувався до майстерень художників, на виставки й аукціони. Цей світ чарівний і захопливий. Кожен талановитий художник — це окремий космос, що живе й рухається власною траєкторією, незважаючи ні на що.
У ваших роботах багато енергії й насичених кольорів. Це радше відображення характеру чи свідоме бажання протиставити мистецтво буденності?
Насичений колір моїх картин — це, безперечно, відображення мого характеру. Буденність людства завжди була й залишається сповненою страждань, випробувань і трагедій. Ми всі шукаємо гармонії й любові, краси та спокою. Але художник може робити цей світ кращим за допомогою своїх творів. Чесно кажучи, спілкуючись зі справжніми майстрами протягом багатьох років, до свого творчого доробку я завжди ставився з іронією. Тому й називаю свої роботи «веселими картинками».
А що вас сьогодні захоплює більше: сам процес створення картини чи момент, коли робота починає жити окремо від автора?
Процес написання картини — найкраща частина мого життя. Уявіть собі, скільки людей отримують задоволення в музеях і галереях, тоді як художник має можливість сам створювати мистецтво. Для мене це насолода, чарівний процес, справжнє диво.
Оскільки я викладаю в академії декілька предметів, пов’язаних зі світом артбізнесу, мені завжди було цікаво вивчати механізми успіху художника, побудови кар’єри митця, досягнення комерційних цілей за допомогою апробованих у світі технологій. Тому я, як викладач, повинен демонструвати своїм студентам не лише теорію, а й практичну складову своєї багатогранної діяльності. Український артбізнес формується на наших очах, і я пишаюся тим, що маю можливість бути причетним до цього складного багатовекторного процесу.
Цікаво почути вашу думку як науковця: за якими критеріями, окрім емоцій, професіонали оцінюють художню цінність полотна?
Сприйняття твору образотворчого мистецтва — це не лише емоційна складова. «Подобається» чи «не подобається» — це не наукові критерії. Ми навчаємо майбутніх мистецтвознавців глибшого аналізу. Іноді захоплення картиною приходить через багато років, коли глядач «доростає» до рівня, якого вимагає цей твір мистецтва, тому цей шлях не для кожного.
Кажуть, що художники найбільші критики власних робіт, які завжди прагнуть ідеалу. Чи важко вам відпускати свої картини, і чи часто виникає спокуса щось переробити або навіть знищити?
Я взагалі намагаюся не ставитися до своїх робіт надто серйозно — це шлях до негативних емоцій. Усі художники в глибині душі вважають себе великими, але мистецтвознавці, куратори й колекціонери не завжди з цим погоджуються. Багато своїх картин я б доробив, переробив або взагалі знищив. В історії світового мистецтва таких прикладів багато. Я теж так робив не один раз, а через десять–двадцять років розумів, що краще було б ці роботи зберегти. Тому я завершую роботу підписом і вважаю її закінченою.
Ви один із тих сучасних митців, хто багато років пише Київ і фактично створюєте його власний художній образ. У ваших роботах він завжди виглядає емоційним, яскравим і майже театральним. Яким ви бачите це місто поза полотном?
Поза полотном я, як і всі кияни й гості нашого прекрасного міста, живу і працюю в шаленому темпі, намагаючись усе зробити й усюди встигнути. Але коли повертаєшся з подорожі з Пекіна, Мумбаї, Нью-Йорка чи Стамбула, розумієш, що наш Київ — спокійне й гармонійне місто. І людей у ньому не так багато.
Київ для вас — це більше про архітектуру, ритм міста чи людські історії?
Я народився у Києві й дуже люблю наше чарівне місто. Багато подорожуючи світом, де б я не був, уже за тиждень хочу повернутися додому. Завжди пам’ятаю, що у Києві жили й працювали Казимир Малевич і Михайло Врубель, Олександр Богомазов і Сергій Параджанов, Іван Кавалерідзе й Олександра Екстер, Михайло Бойчук і Віктор Васнецов… Саме такі історії, такі особистості, їхня творчість — це моє місто. Для мене Київ — найкраще місто у світі, і я завжди намагатимуся передавати це у своїх картинах.
Ваша творчість тісно пов’язана зі старим Києвом. Що для вас сьогодні ці історичні локації — суто художній матеріал чи привід для роздумів про те, як безжально ми часом ставимося до своєї спадщини?
Я навчався на Подолі, багато років працюю на Печерську й дуже люблю старий Київ. Наше місто має дуже цікаву багатовікову історію, але, на жаль, люди не завжди бережуть те, що залишилося їм від попередніх поколінь. Часи нині буремні. Але рано чи пізно все минає. Мене, як і всіх жителів міста, не влаштовує хаотична забудова історичного центру й загальне ставлення влади до нашої культурної спадщини.
Київ за свою багатовікову історію пережив чимало агресій і навал. Після повномасштабного російського вторгнення, як змінився ваш особистий образ нашої столиці?
Мій особистий образ Києва після 2022 року не змінився. Якщо порівнювати з 1240, 1919 та 1941 роками, 2020-і роки у Києві — не найгірші. Літають ракети, бомби й шахеди, я їх малюю на своїх картинах. Під обстрілами місто працює, відкриваються нові галереї й виставки, художники, як можуть, допомагають ЗСУ. Я теж кілька разів долучався до збору коштів на благодійних аукціонах.
Ви багато років викладаєте. Молоді художники сьогодні сміливіші за ваше покоління чи просто мають інший погляд на мистецтво?
Так, я працюю в Національній академії керівних кадрів культури і мистецтв з 2001 року: завідувач лабораторії, викладач, старший викладач, доцент. З 2016 року на посаді професора кафедри мистецтвознавчої експертизи. Я із задоволенням стежу за тим, як змінюється сучасна творча молодь і які нові можливості мають юні митці. Зараз ми живемо у відкритому світі, немає ніяких обмежень, і це просто чудово.
Яка головна ілюзія або помилка молодих художників сьогодні?
Головні помилки молодих художників сьогодні, на мій погляд, — це надмірна концентрація на техніці замість пошуку власного візуального стилю, ігнорування основ маркетингу, а також невміння обґрунтовано оцінювати власні роботи. Для досягнення успіху важливий баланс між творчістю та професійним просуванням.
А з якою аудиторією вам особисто цікавіше взаємодіяти — з колегами-професіоналами чи з пересічним глядачем?
Звичайно, мені більше подобається спілкування в професійному середовищі, але я розумію важливість просвітницької діяльності. Тому я й знайомлю широкий загал із кращими творами світового мистецтва на своїх сторінках у Facebook та Instagram, читаю лекції, пишу статті, беру участь у різних наукових і мистецьких заходах. Багато наших студентів уже успішно реалізувалися як митці й науковці, їхні успіхи — моя щира радість. Думаю, ми виконуємо дуже важливу роботу.
Ви багато років досліджуєте артринок і водночас самі є його частиною. Це допомагає тверезіше дивитися на професію художника чи інколи заважає?
Так, на жаль, є певний конфлікт інтересів у цих двох напрямках моєї діяльності. Але знання законів артринку дозволяє бачити сьогоднішні обставини як частину довгого й цікавого процесу. Вся історія мистецтва — це пошук художником гармонії й балансу між тим, чого хоче замовник чи суспільство, і «чистою» творчістю, абсолютно вільною від вимог часу. Я дуже тверезо оцінюю роль художника, але завжди пам’ятаю, що успіх і фінансова незалежність митця дають можливість робити те, що хочеться, і не зважати на вимоги ринку. Наприклад, я вже давно маю можливість відмовлятися від замовлень, які мені не цікаві. І вартість полотна, фарб і оформлення для мене не має великого значення. Але мені 55 років, і я багато попрацював, щоб мати зараз абсолютну свободу у своїй творчості. Бажаю всім молодим художникам знайти свій шлях у мистецтві.
Наскільки художнику сьогодні важливо залишатися поза трендами й не підлаштовуватися під очікування ринку?
Бути художником «поза трендами» — це свідомий вибір, який гарантує творчу свободу, але часто створює серйозні виклики для фінансової стабільності й просування. Ваша несхожість на інших — це ваш головний бренд. Те, що ви не підлаштовуєтеся під загальний потік, робить ваші твори неповторними.
Сьогодні художнику достатньо бути лише митцем, чи він неминуче має ставати ще й менеджером самого себе?
Сучасному художнику обов’язково потрібно розвивати в собі навички менеджера (артменеджера). Мистецтво не продає себе саме. Художнику необхідно займатися нетворкінгом, вести соцмережі, презентувати свої роботи та домовлятися про виставки. Однак це не означає, що потрібно робити абсолютно все власноруч — на певному етапі варто делегувати процеси. На старті кар’єри вам точно доведеться стати менеджером самому собі. Це нормально і є стандартом індустрії. У майбутньому, з ростом доходів і впізнаваності, ви зможете передати частину управлінських функцій професіоналам, але базове розуміння управління процесами залишиться вашим головним інструментом.
На вашу думку, український артринок уже сформувався чи ми досі перебуваємо на етапі його становлення?
Український артринок знаходиться в процесі трансформації, він активно формується на наших очах. Попри 30-річну історію незалежного розвитку та сплеск міжнародної уваги, він досі перебуває на етапі становлення. Ринку бракує прозорості, стабільних інституцій і глибокого середнього цінового сегмента, проте він швидко адаптується до глобального контексту.
І наостанок: яким ви бачите свій живопис через наступні десять років — більш стриманим чи, навпаки, ще сміливішим?
Здобуваючи досвід, митець перестає боятися осуду, відкидає рамки й академічні догми, дозволяючи собі експериментувати з формою, технікою та провокаційними темами. Еволюція митця не є лінійною: художник стає і більш сміливим, і більш стриманим одночасно. Маю безліч сміливих ідей, навіть певною мірою провокативних. Можливо, стримаю їх у собі, а може, і ні. Творче життя часто нагадує маятник, що рухається від хаосу надмірностей до чистоти й простоти. У моєму бурхливому житті надмірностей було так багато, що я інколи щиро дивуюся, що досі живий. Не можу сказати й зараз, що я великий прихильник здорового способу життя. Тому не будемо зазирати на ціле десятиліття наперед. У православній традиції жити одним днем означає довіритися Богу та усвідомити, що минуле вже минуло, а майбутнє належить Творцеві.