Фото: Катаріна Премфорс / The New York Times
Війна між Іраном, США та Ізраїлем різко змінила траєкторію розвитку артринку і ринку розкоші в країнах Перської затоки, які ще наприкінці 2025 року виглядали як головний новий центр глобального попиту. Те, що мало стати роком тріумфу регіону, за кілька тижнів перетворилося на тест на виживання для всієї екосистеми від ярмарків до люксових брендів.
Ще зовсім недавно амбіції виглядали переконливо. Sotheby’s провів перший Abu Dhabi Collectors’ Week із результатом у 133 млн доларів, Art Basel запустив ярмарок у Катарі, а Frieze готувався до дебюту в Абу-Дабі. Перська затока позиціонувалася як територія з низькими податками, стабільною політикою і новими грошима з Глобального Півдня. Саме сюди почали дивитися як на альтернативу традиційним центрам, де попит сповільнювався.
Але військова ескалація швидко зруйнувала цей наратив. Після ударів по Ірану та відповідних атак по країнах регіону відчуття безпеки зникло майже миттєво. Для ринку мистецтва це виявилося критичним, адже він напряму залежить від мобільності колекціонерів, транспортування робіт і довіри до юрисдикції. Першим сигналом стала ситуація з Art Dubai, який мав святкувати 20-річчя, але був перенесений і суттєво скорочений. Кількість галерей зменшилася більш ніж удвічі після хвилі відмов учасників, що прямо вказує на втрату впевненості.
Паралельно проблеми почали проявлятися в секторі розкоші, який традиційно рухається в унісон з артринком. LVMH зафіксував падіння виручки, а Kering повідомив про ще глибше просідання і навіть створив кризовий підрозділ для управління бізнесом на Близькому Сході. Важливо, що обидві групи тісно пов’язані зі світом мистецтва через своїх власників. Бернар Арно контролює LVMH і є одним із найвпливовіших колекціонерів у світі, тоді як Франсуа Піно через Artémis володіє Kering і аукціонним домом Christie’s. Коли такі гравці фіксують падіння, це сигнал не лише для моди чи ювелірки, а й для мистецтва.
Аналітики вже прогнозують, що продажі люксу в регіоні можуть впасти до 50 відсотків протягом року. І хоча мистецтво прямо не згадується в цих оцінках, воно історично повторює ті самі цикли. Якщо колекціонери скорочують витрати на предмети розкоші, їхня активність на артринку також знижується. Особливо в регіоні, де значна частина покупок прив’язана до міжнародного туризму, який різко просів через ризики безпеки.
Додатковим ударом стала логістика. Вартість транспортування творів мистецтва різко зросла, а авіаперевезення у перші тижні війни подорожчали в рази. Для ринку, де швидкість і безпечність доставки є базовою умовою угод, це означає фактичне уповільнення всієї системи. Навіть за наявності попиту реалізувати його стає складніше.
Ще на початку 2026 року більшість експертів називали Перську затоку найперспективнішим регіоном із мінімальними ризиками. Сьогодні ця оцінка виглядає щонайменше наївною. Війна показала, що нові артхаби не є захищеними від глобальних конфліктів і можуть втратити свої позиції так само швидко, як їх здобули.
У підсумку регіон, який мав стати новим центром тяжіння для капіталу і мистецтва, опинився в ситуації невизначеності. Ринок не зник, але його зростання поставлено на паузу. І головне питання тепер полягає не в тому, чи повернеться Перська затока до своїх амбіцій, а в тому, чи не перехоплять цю роль інші ринки, які сьогодні виглядають стабільнішими.