Колаж: Marbeks
Якщо Лувр, Орсе й Центр Помпіду — символи класичного Парижа, то два найвпливовіші музеї сучасного мистецтва міста з’явилися лише останнім десятиліттям. Fondation Louis Vuitton Бернара Арно та Bourse de Commerce Франсуа Піно стоять по різні боки Сени — і символічно, і буквально. Двоє мільярдерів, які побудували свої імперії на розкоші, тепер ведуть тонку гру престижу у сфері культури.
Дві архітектурні заяви
Футуристична будівля Fondation Louis Vuitton, створена Френком Гері, відкрилася 2014 року біля Булонського лісу. Її виставки — масштабні блокбастери, що формують артринок: «Monet–Mitchell», Ротко, Том Весельман, нині — Гергард Ріхтер. Арно, засновник LVMH (Louis Vuitton, Dior, Tiffany, Celine тощо), перетворив свою інституцію на потужну платформу для модернізму та післявоєнного мистецтва.
Bourse de Commerce, відкритий у 2021-му в колишній біржі, — радше лабораторія для експериментів. Реновацію здійснив японський мінімаліст Тадао Андо, а серед виставлених авторів — Урс Фішер, Марлен Дюма, Девід Гаммонс, Артур Джафа. Піно — власник Christie’s і групи Artémis (контролює Kering, Gucci, Balenciaga, Saint Laurent) — демонструє тут колекцію, що налічує понад 10 000 робіт.
Від «битви за Gucci» до битви за Париж
Їхнє суперництво сягає 1990-х, коли Піно перехопив у Арно контроль над Gucci. Відтоді боротьба двох династій перемістилася у сферу культури. Після Fondation Louis Vuitton Піно відкрив свою паризьку інституцію — немов відповідь на виклик. Навіть їхні благодійні жести — як після пожежі в Нотр-Дамі — стали «битвою щедрості».
Два погляди на колекціонування
Піно — інтуїтивний мисливець за емоціями, який купує твори, що «зачаровують». Його проєкти підтримують експеримент і нові імена. Арно — стратег і естет, який через Fondation Louis Vuitton вибудовує пантеон майстрів ХХ століття. Його колекція закрита для продажів, тоді як Піно відомий тим, що іноді реалізує частину робіт через Christie’s.
Париж після них
Конкуренція двох магнатів стала каталізатором відродження французької артсцени. Відкриття їхніх музеїв збіглося з поверненням Парижа у центр міжнародного артринку та з приходом ярмарку Art Basel Paris.
Та попри успіхи, критики нагадують про інше: приватні музеї дедалі більше замінюють державні, а вплив таких фігур, як Арно і Піно, формує не лише культурний, а й політичний баланс у мистецтві.
Проте одне беззаперечно: без їхнього суперництва Париж не мав би такого другого мистецького ренесансу. І поки одні відвідувачі йдуть від Fondation Louis Vuitton до Bourse de Commerce, а інші — навпаки, Париж дихає цим ритмом суперництва. Бо у місті, яке живе мистецтвом, навіть боротьба може бути формою гармонії.