Ця історія про одну з найвпливовіших родин у світі мистецтва – Нахмад (Nahmad). Їхнє коріння походить із Сірії, де глава сім’ї Хілель Нахмад працював банкіром. У 1960-х, рятуючись від війни змушений був разом зі своєю сім’єю емігрувати спочатку до Лівану, а потім до Італії. Хілель мав троє синів – Джозефа, Езру та Дейвіда. Саме вони перетворили сімейну пристрасть до мистецтва на справжню бізнес-імперію.
Найстарший, Джозеф, ще у 1960-х почав скуповувати твори мистецтва в Мілані, залучаючи до цієї справи братів. Наймолодший з братів Дейвід, наприклад, згадує, як у 12 років відвідував з братом аукціони, де навчився аналізувати ринок, передбачати його рухи, розуміти потреби покупців і прогнозувати цінові тренди. Зараз Дейвід відіграє ключову роль у родинному бізнесі.
На відміну від багатьох колекціонерів, Нахмади використовували кризові моменти на артринку як можливості. У 1970-х роках, коли аукціони зазнали серйозної кризи, вони скупили значну кількість творів за низькими цінами. Наприклад, на аукціоні Sotheby’s вони придбали половину представлених робіт Кандинського, а також чимало творів Пікассо та Міро, закріпивши за собою репутацію стратегічно мислячих інвесторів. З того часу за ними закріпився вислів «ефект Нахмад (The Nahmad Effect)».
Їхній вплив виявився настільки значущим, що саме цей ефект допоміг стабілізувати артринок, а їхні інвестиції стали визначальними у створенні нової цінності для багатьох художніх робіт. Дейвід Нахмад говорить: “У моменти, коли всі бояться купувати, ми бачимо можливості“. Такий підхід не тільки зміцнив їхню репутацію, але й заклав фундамент для створення однієї з найбільших приватних колекцій у світі. «Купувати й тримати» стало їхнім одним із головних гасел.
Нахмади завжди підходили до мистецтва із глибоким розумінням. “Я тільки подивлюся на мистецтво на стінах чийогось дому, і відразу можу сказати, наскільки ця людина розумна“, – каже Дейвід. Їхній підхід поєднує академічну пристрасть до мистецтва з унікальними бізнес-інстинктами. У цьому сенсі Дейвід часто згадує свого старшого брата Джозефа, який, за його словами, мав дар бачити красу навіть у тому, що здавалося неочевидним.
Дейвід відомий ще й тим, що міг продавати одну й ту ж роботу багаторазово, а потім викуповувати її назад на аукціонах, часом до п’яти разів. Така стратегія демонструє його унікальний інстинкт до ринку та глибоке розуміння, коли варто розставатися з твором, а коли повертати його до колекції, щоб підтримати його ринкову вартість. Таке відбувалося з однією з робіт Фернана Леже. Він називає такі угоди частиною своєї бізнес-моделі, яка поєднує комерцію з любов’ю до мистецтва: “Я не просто торгую мистецтвом – я слідкую за його рухом і історією володіння.”
Сьогодні їхня колекція це приблизно 4 500 творів мистецтва, які зберігаються у величезному сховищі (фріпорті) біля аеропорту Женеви. Вона включає близько 300 робіт Пікассо, а також роботи Моне, Матісса, Міро, Модільяні та багатьох інших авторів. За оцінками, вартість колекції становить від 3-х до 4-х мільярдів доларів. Дейвід любить повторювати, що справжній колекціонер не просто купує роботи якогось художника, а розширює культурний горизонт людства.
Що стосується географії, кожен з братів розвинув свій власний форпост у світі мистецтва. Дейвід живе в Монако і Нью-Йорку, де він вважається одним із найбільших артдилерів. Езра працює в Лондоні, підтримуючи зв’язки з британським артринком. Родина також володіє галереєю Helly Nahmad Gallery у Нью-Йорку та Лондоні, яка є важливим гравцем у просуванні сучасного мистецтва. Діти братів також активно продовжують діяльність батьків, хоча необходиться й без гучних скандалів.
Отже, “ефект Нахмад” – це бізнес стратегія купувати роботи найвищої якості та зберігати їх протягом десятиліть, таким чином створюючи дефіцит на ринку і підвищуючи їхню вартість. Цей підхід, який багато хто намагався копіювати, став фірмовим стилем родини.
Раніше Marbeks писав також про родину Муграбі, яка володіє найбільшою колекцією робіт Енді Воргола і є однією з найвпливовіших на артринку.