Тетяна Міронова, директорка муніципальної галереї «Лавра», засновниця Mironova Foundation та Mironova Gallery, в ексклюзивному інтерв’ю з Анастасією Курінською для Marbeks розповіла про розвиток артсфери в Україні, підтримку молодих митців, новий проєкт галереї «Лавра» та ставлення українців до мистецтва.
Анастасія Курінська (далі – А.К.): Ви вже понад 10 років є директоркою муніципальної галереї «Лавра». Розкажіть, з якими викликами ви найчастіше стикаєтесь в управлінні артгалереєю, особливо в умовах війни?
Тетяна Міронова (далі Т.М.): Я дійсно директорка «Лаври» вже понад 10 років. Моя діяльність припала на досить буремний період. Я очолила «Лавру» у 2013 році, коли розпочався Майдан. Власне кажучи, це був досить складний час для розвитку культури: фінансування відсутнє, оскільки пріоритети геть інші. Сумарно вже 10 років у нас постійно надскладна і надзвичайна ситуація.
Та я приймаю цей виклик. Не сторонюсь, не шукаю якихось причин не робити, тому що наша команда поставила перед собою великі цілі. Ми працюємо щодня, не зупинилися навіть на початку 2022-го. У травні в «Лаврі» було проведено виставку Максима Кільдерова, який родом з Нової Каховки. Митець вивіз роботи з окупації, так би мовити, на злобу дня. Це вже частина історії: він ховався з полотнами у підвалах, а потім зміг показати їх тут. Таким чином, наша діяльність особливо пов’язана з тим, що відбувається в країні. Мистецтво дійсно виконує свою основну роль: це рефлексія.
А.К.: Попри досить нестабільну ситуацію, ви не раз ініціювали організацію міжнародних подій, до яких залучали українських митців. Цікаво дізнатися, чи спостерігаєте ви збільшення попиту на роботи наших митців, особливо зараз?
Т.М.: Я дійсно маю чималий досвід роботи за кордоном. Я регулярно відвідувала мистецькі ярмарки Америки та Європи ще до того, як очолила «Лавру». Попит на українське мистецтво був завжди. Однак, гадаю, у Європі та Америці він був різний. Америка – мультинаціональна країна, і для неї цікавий зміст роботи, а те, звідки художник родом — це вже не першочерговий критерій. У Європі ринок трохи інакший, я б навіть сказала, що чимось подібний до України: місцеві колекціонери підтримують місцевого художника. У нас заведено колекціонувати своє українське мистецтво, як, скажімо, у Німеччині своїх німецьких митців, у Франції французьких.
Загалом індустрія мистецтва побудована таким чином, що для того, щоб українське мистецтво приймали за кордоном, українські колекціонери повинні бути присутні на міжнародному ринку. І лише тоді, коли через міжнародні ярмарки, виставки, і, найголовніше, через міжнародні музеї українське мистецтво буде піднято на рівень інших європейських країн, тоді й буде попит на нього.
Припускаю, що поки чимало наших людей, у зв’язку з війною, перебувають за кордоном, ситуація може трохи змінитися. Однак якщо говорити з погляду цікавості до України та її культури загалом, то безумовно до нашої країни прикуто багато уваги. Чимало галерей з усього світу запрошують українських авторів з персональними чи груповими проєктами. Проте це зовсім не про довгострокову співпрацю, художник не потрапляє у постійне коло митців, з яким галерея надалі співпрацюватиме.
Підсумовуючи, ще рано говорити про комерційний попит на наше мистецтво. Потрібно докладати більше зусиль до виставкової діяльності музеїв, підіймати рівень, аби європейський глядач звик до того, що навіть на популярних майданчиках можна зустріти українських авторів. Тоді буде й відповідне ставлення.
А.К.: «Лавра» – одна з тих галерей, яка не боїться працювати з молодими митцями. Розкажіть, чому для вас важливо розвивати цей напрямок і робити його системною програмою?
Т.М.: Галерея «Лавра» має кілька основних програм. Безумовно, наша головна діяльність – виставкова. Окрім того, є міжмузейні проєкти, про це ми поговоримо пізніше. Також у нас є такі програми, як «Резиденція», «Музей стріт-арт».
Муралісти – здебільшого молоді художники. У нашому дворику можна побачити ранні роботи Володимира Манжоса, відомого як WaOne. Тоді він ще працював з Олексієм Бордусовим, у дуеті «Interesni kazki». Зараз він уже окрема художня одиниця та взірець для митців-початківців. Крім того, у нас представлений стінопис Романа Михайлова, він теж молодий художник. Можна побачити й уже більш нові роботи. Наприклад, твір художника Фатума, робота якого є рефлексією на воєнний час, або ж мурал сестер Фельдман, які зараз працюють по всій Європі.
Програма під назвою «Резиденція» також спрямована на підтримку та розвиток молоді. Зараз у «Лаврі» одночасно працюють п’ять митців. Результат програми – виставка, персональна чи групова. У приміщення, де вони працюють, приходять відвідувачі, тобто це відкрите дійство. Якщо хтось бажає прийти подивитися, як працює художник, то можна домовитися, відвідати, поговорити, познайомитись, запитати.
«Лавра», як інституція, має свою вагу в художньому світі, для початківців значимо, що їх роботи демонструються тут. Окрім того, залучення молоді дає нам можливість розвиватися у потоці нових ідей, і це тримає нас у тонусі.
А.К.: Якими критеріями ви керуєтесь при виборі митців, що будуть представлені у «Лаврі»? Можливо це наявність художньої освіти?
Т.М.: Професійна освіта – це є дуже важливо, але, звичайно, трапляються різні випадки. Наприклад, той самий Володимир Манжос, якого ми згадували, за освітою інженер, котрий все життя тяжів до мистецтва. На мій погляд, на сьогодні це найвідоміший у світі український художник його віку. Його постать – доказ того, що академічна освіта не обов’язково є основою професійної кар’єри.
Завжди є багато винятків, особливо сьогодні, коли ти маєш можливість навчатися онлайн чи брати професійні уроки. У своїй діяльності ми все більше зустрічаємося з тим, що є дуже хороші художники, у яких немає професійної освіти. Гадаю, що найважливішим є те, як ти себе почуваєш у цій професії. Наприклад, ти намалював красиву картину, й ось вона чудово продається в інтернеті, однак це не означає, що ти хороший художник. Лишається питання, які виставки ти зробив, у яких проєктах взяв участь, що ти досліджуєш у своїх роботах, над якими питаннями працюєш. На мою думку, це набагато важливіше.
Якщо говорити про критерії, то я завжди кажу, що для мене це працьовитість і бажання розвиватися саме у цьому фаху. Тобто художник тоді художник, коли це його професія. Він цим заробляє на життя і займається цією справою зранку до вечора. Коли людина працьовита, вона неодмінно досягне своєї мети.
А.К.: Мені відомо, що зовсім скоро розпочне роботу ваш новий проєкт. Наскільки я зрозуміла, він буде чимось подібний до музею з постійною експозицією, яка буде змінюватися періодично. Розкажіть про цей задум та його місію.
Т.М.: Ми започатковуємо нову програму у співпраці з Новітнім музеєм. Першого листопада відбудеться відкриття першого проєкту у рамках цієї програми – «Знакові твори найвідоміших українських художників». За своїм наповненням – це експозиція музейного рівня.
Оскільки галерея «Лавра» немає своєї колекції, ми уклали договір про співпрацю з Музеєм новітнього мистецтва, який, до слова, був заснований під час війни. Саме твори з їх колекції ми демонструватимемо у рамках нового проєкту. Це довготривала співпраця, яка дає нам можливість отримати твори іменитих митців на довгий термін.
Зазначу, що в наших планах не робити цю експозицію постійною, статичною весь час. Безумовно, роботи будуть змінюватися. Можливо, і художники будуть змінюватися. Ми хочемо, аби експозиція доповнювалася новими картинами.
Основна ідея проєкту — створити такий простір, куди б могли прийти колекціонери чи люди, які відвідують Україну, і в одному місці побачити високий рівень українського мистецтва.
А.К.: Припускаю, що потреба створити такий проєкт виникла зокрема через відсутність в Україні Музею сучасного мистецтва як такого. Тож ви прагнете заповнити цю лакуну.
Т.К.: Саме так. Я не можу сказати, що в галереї «Лавра» є такі простори, які б могли станом на сьогодні замінити Музей сучасного мистецтва, у глобальному розумінні цього поняття. Однак я завжди казала про те, що це може бути кілька інституцій, головне, щоб вони були, щоб вони існували й мали попит.
Зараз ми дійсно створюємо прототип Музею сучасного українського мистецтва. Проте 400 м2, які ми віддаємо, не можуть претендувати на цю назву. Я маю велику надію, що з часом на території галереї «Лавра» з’являться нові простори, де будуть експонуватися все більше творів. Можливо, навіть з’явиться окрема будівля, чи корпус Музею сучасного мистецтва.
Процес запущено. Нам потрібно було з чогось почати, показати своє бачення. Я дуже щаслива і пишаюсь тим, що всі художники мене в цьому підтримують і Новітній музей допомагає нам у реалізації цього проєкту.
Надзвичайно важливо, аби ми не припиняли говорити про нашу культурну ідентифікацію, особливо під час війни.
А.К.: Упродовж усієї розмови ми не раз торкалися теми майбутнього. Які, на вашу думку, варто зробити подальші кроки, аби наша артіндустрія досягла міжнародного рівня та яким ви бачите майбутнє галерейної справи в Україні?
Т.М.: Передусім нам потрібен мир. Лише тоді у людей з’являться кошти й мотивація купувати й колекціонувати українське мистецтво, а не лише виживати.
Важливо зрозуміти, що художники завжди потребують фінансової підтримки. Зазвичай цю роль виконує держава. Нині багато наших митців тримаються завдяки грантам, підтримуються митці, котрі емігрували, й ті, хто лишається. Насправді робиться доволі багато, і цьому потрібно віддати належне. Усупереч тому, як би важко сьогодні не було, щось рухається. Однак для потужного розвитку, безумовно, всюди потрібні кошти.
Гадаю, українцям загалом потрібно перепрограмувати свідомість. Картина у мене вдома – це класно, й це набагато цінніше за якийсь постер, до прикладу. Це зовсім інше, духовне, наповнення простору. Це також одна з основних ідей міжмузейної програми «Лаври» – навчати людей отримувати духовне задоволення від комунікації з мистецтвом.
Якщо говорити у міжнародному контексті, то, безумовно, варто показувати українське мистецтво на ярмарках. Це надзвичайно важливо, адже там не лише купують твори митців, там з ними знайомляться сотні тисяч нових людей. Ми живемо у цифровому світі: про це пишуть, фотографують, розповсюджують. Сидячи тут, ми знаємо яка виставка проходить в Америці, хто там експонується. Ми слідкуємо один за одним.
Повертаючись до нашого майбутнього проєкту у співпраці з Новітнім музеєм. На сьогодні дуже важливо, аби такий проєкт був показаний десь за кордоном. Можливо, саме над цим я й розпочну працювати незабаром. Маю надію, що суспільство збагне, що подібні проєкти підіймають культурний рівень загалом.