Всі фото: Костянтин Гливляс
До середини жовтня у Mercury Art Center, що у Львові, триватиме наймасштабніший виставковий проєкт Олега Тістола «Тіні Імперіалу». Експозицію із понад 300 творів розгорнули в 90 кімнатах закинутої історичної будівлі в центрі міста. Вона зайняла три поверхи споруди та горище, загальною площею близько 2 000 м².
У межах проєкту ексклюзивно для Marbeks Олег Тістол розповів про те, яку роль у його становленні відіграла матір, хто є третім учасником «Нацпрому», що найважливіше у житті для художника та який проєкт планує реалізувати далі.
Олег Тістол – сучасний український художник. Працює з малярством, графікою, фото, інсталяцією тощо. Знаний своїм унікальним і виразним стилем. Учасник низки виставкових проєктів в Україні та за кордоном, зокрема бієнале (Сан‑Паулу 1994, Венеція 2001). Також брав участь у міжнародних аукціонах Sotheby’s, Phillips, Christie’s, Bonhams.
Я не ставав художником, я не переставав ним бути від дитинства
Дитинство – важливий період, який значною мірою впливає на майбутнє становлення особистості. Перше щастя Олега Тістола, як визначає він сам, є народження у Врадіївці, що на Миколаївщині:
Це те місце звідки почався Майдан у 2013 році. Врадіївка – це південний захід, де були останні форпости козацтва на межі з Османською імперією. Моє прізвище Тістол за старомолдавською означає «пістолет». Зрозуміло, що хтось із моїх дальніх предків був із гайдуків, які оселилися на козацькій території, тікаючи від османів.
Дитинство – дуже важливий період. У 2020 році, коли робив виставку «60 років Незалежності», сформулював дуже важливу думку: усі діти в дитинстві малюють, більшість із них перестають це робити через різні соціальні причини. Я таки продовжив малювати. Я не ставав художником, я не переставав ним бути від дитинства і до сьогодні.
Коли хлопчику було 10 років, сім’я переїхала у Миколаїв. Олег Тістол називає це місто – справжньою школою життя, оскільки там був один із найбільш агресивних осередків молодіжного хуліганства. Попри це, Миколаїв характеризує як інтелектуальну суднобудівельну територію, дух якої відчувається досі. Опісля – Київ (республіканська художня школа) та Львів (Інститут декоративно-прикладного мистецтва), де доформувалася свідомість митця.
Усі мої заслуги, які я досягнув до сьогодні, дуже сильно зав’язані на особистій позиції та ініціативі моєї мами. Вона одразу присвятила своє життя мені. У неї чудова кар’єра – чиновницька, у науці. Проте, при цьому свій життєвий розклад вона дуже сильно коригувала відносно моїх побажань: художня школа в Миколаєві, треба в Київ – переїжджаємо в Київ.
Гідність і свобода як найвищі цінності
Ще в дитинстві у мене сформувалося бачення справедливості, гідності й того, що є найголовнішим у житті. Це бачення збереглося до сьогодні. Усі події доформовували мене як особистість. Упродовж життя мене хвилювало лише кілька речей. Одна із них – свобода.
Усе життя – це боротьба за свою персональну свободу. А що таке персональна свобода? Дуже важливі теми справедливості та любові. Ти робиш тільки те, що любиш і любиш тільки того, хто цього вартий.
Життя в гуртожитку, військова служба, участь у сквотах – усі ці події певним чином впливали на митця: збагачували або навпаки – забирали здоров’я. Однак, як пригадує Олег Тістол, кардинальних подій, що вплинули на нього, не було.
Не дивлячись на всі ці досить важливі чи страшні речі – вони не змогли зруйнувати мою дитячу віру в любов і справедливість та змінити моє фанатичне ставлення до своєї гідності та свободи як до найвищої цінності. Тому я дуже ціную і поважаю свободи та гідність інших. У мене ніколи не було начальників і підлеглих упродовж 65 років. Я вважаю, це досить серйозне досягнення.
Що таке «Нацпром»
У 1974 році Олег Тістол познайомився із художником Миколою Маценком. Через два роки, йдучи з військкомату, вони вже говорили на тему «хто кращі: бандерівці чи мельниківці?». Інколи разом заробляли гроші, робили спільні проєкти, загалом дружили. Ця співпраця переросла у «Нацпром».
Саме слово та визначення «Нацпром» з’явилося не одразу, однак як явище остаточно сформувалося на початку 1990-х.
Це відкриті культурні програми. Нацпром – це претензія на абревіатуру: національна промисловість, національні промисли, національний промовшин – усе що завгодно. Це асоціативна назва, яка має лякати всіх прикладкою «нац». Недаром нас із Маценком у різних колах називали «нациками». Важко не погодитися із цією назвою. Насправді це про адекватне усвідомлення себе, того, хто ми такі.
Минулого року третім учасником «Нацпром» став куратор Андрій Рибка, з яким Олег Тістол познайомився у 2018 році. Через два роки вони реалізували проєкт у Музеї Модернізму, що у Львові.
Це була доволі плідна та приємна співпраця, проте коротка. Однак, через три роки, під час повномасштабної війни, з’являється Рибка і пропонує дуже несподівані проєкти: у Миргороді, Полтаві, Підгірцях. І я розумію, що ми абсолютні однодумці. Він видатний куратор та автор експозицій, у нього дуже розвинена візуальність та надзвичайно великий візуальний талант і смак.
У моєму мистецтві немає політики й немає жодної картини без політики
Олег Тістол працює з темами культурної ідентичності, стереотипу, імперськими й радянськими кодами, викриваючи їхню внутрішню фальш і абсурд. Він намагається актуалізувати забуті або навмисно спотворені культурні шари, підважити ностальгію за штучно сконструйованими символами влади.
Усе моє мистецтво дуже національно ідеологічне за своєю суттю. Там немає політики і немає жодної картинки без політики. У мене дуже багато різних жанрів, технологій і тем. І всі вони, в принципі, не мають пріоритетів, ключових чи найважливіших. Відверто кажучи, найкраще чого я хочу і найкраще, що вдається – це завтра, те, що буде завтра.
Пальма – один з головних і найбільш впізнаваних образів у творчості художника, що асоціюється з Кримом і курортами, уявним «раєм» у межах радянської та пострадянської України, водночас символізує екзотику і мрію про недосяжний ідеал.
Усе це має значення лише в темі самоусвідомлення. Усі ці речі цікаві мені в певний момент і вони робляться лише для того, щоб краще зрозуміти своє місце і свою користь. Будь-яке мистецтво, особливо те, що називається в нас актуальним чи сучасним, насамперед про те, хто ти, про самоусвідомлення, про те, як ти себе позиціонуєш. А потім це усвідомлення дає можливість тобі бути корисним своїм мистецтвом. Я завжди казав, що мистецтво – це розвага і важливо тільки те, хто саме розважається.
Культура – це не результат, а процес
Культура – це не результат, а процес. Україна – вся країна художників. Ми завжди були країною співаків і художників, оскільки все наше мистецтво – фольклорне. Воно протилежне кацапському. Культура – це система контактів, яка веде тебе до щастя. А у них це навпаки – операція-прикриття, яка веде тебе до смерті.
Українська система цінностей – це життя заради щастя вже зараз. Жінки вишивали сорочки не на продаж, а для краси, для щастя. Чоловіки носили вуси, оселедці, щоб подобатися жінкам. Хатки розмальовані, вишня в садку – це про щастя. Цей культурний процес – він є глибоко народним, фольклором. І я є органічною і чесною частиною цього фольклору.
Тіні Імперіалу
У Mercury Art Center триває наймасштабніший виставковий проєкт Олега Тістола «Тіні Імперіалу». Експозицію, яка складається із понад 300 робіт, розмістили у 90 кімнатах закинутої історичної будівлі. Це мистецька інтервенція художника у будинок колишнього готелю «Імперіал» у Львові, відомому також як «будинок з Меркурієм». Проєкт досліджує низку історичних нашарувань – тіні минулих імперій; як ми сприймаємо цей спадок і взаємодіємо з ним.
З Mercury Art Center мене познайомив мистецтвознавець Володимир Петрашик ще до повномасштабної війни, коли лише зароджувалася ідея створення артпростору. Мене не цікавлять класичні виставкові проєкти, і коли весною мені показали ті приміщення, я дуже загорівся. Ідею проєкту подав і підтримав Ігор Абрамович. Відтак «Тіні Імперіалу» виникли дуже природно. Кілька місяців життя забрала розробка концепції й пошуки того, як би це хотілося зробити й подати. Завжди кажу, що «свиня своє болото знайде» і мені справді хотілося саме таке контекстуальне місце. Мені цікава робота з реальним культурним бекграундом. Зрозуміло і природно, що куратором проєкту став Андрій Рибка.
Виставковий проєкт «Тіні Імперіалу» триватиме до середини жовтня у Львові за адресою: вул. Січових Стрільців, 3.
Тінь з’являється тільки тоді, коли є світло
У межах виставки «Тіні Імперіалу» Олег Тістол наповнив простір будівлі «тінями» людей, дотичних до реалізації проєкту і не лише. Як пояснює автор, тінь з’являється тільки тоді, коли є світло при якому конкретні предмети дають конкретні тіні. У цьому проєкті це – найбільш правдива річ ніж будь-що інше.
Серед 19 створених тіней є образи людей з якими познайомився і здружився Олег Тістол. Це військові, які постраждали внаслідок війни.
Одним із них є Володимир Рудковський, який активно працює з ветеранською спільнотою. Його тінь стала дуже виразним символом сьогоднішньої реальності. Неймовірно красивий хлопець, у нього страшенно красивий протез. Це дійсно такий футуристичний місток між людиною, мистецтвом та культурою. Такі образи не викликають співчуття, а навпаки – почуття гордості.
Відтак, з «Тіней Імперіалу» викристалізувався інший проєкт, до якого зокрема доєднався батальйон «Вовки Да Вінчі».
Тож я частково анонсую наступну подію, яка зародилася завдяки виставці та контактам під час цієї виставки. Гадаю, що може бути дуже красивий, якісний і корисний проєкт для культурного контексту.