Фото: Джина Мун для The New York Times
Едгар Дега найбільше відомий своїми балеринами, але наприкінці 1890-х років художник звернувся до іншого світу танцю. Його зацікавили фольклорні виконавиці у яскравих народних костюмах. Сьогодні низку цих робіт музеї називають «Українськими танцівницями» або «Танцівницями в українському вбранні». Проте понад століття вони були відомі як Russian Dancers, тобто «Російські танцівниці».
За цією зміною назви стоїть історія не лише мистецтва, а й артринку. Роботи вийшли з майстерні Дега після його смерті, пройшли через руки одного з найвідоміших паризьких дилерів Амбруаза Воллара, європейських та американських колекціонерів і зрештою потрапили до Met, National Gallery у Лондоні та інших провідних музеїв.
Париж і український танець
Наприкінці XIX століття Париж був одним із головних центрів європейського видовищного життя. У французькій столиці виступали численні фольклорні колективи зі Східної Європи. Частина з них представляла українські танці та костюми.
Саме таких виконавиць, імовірно, побачив Дега. Точний колектив, який позував або виступав перед художником, досі не встановлений. Відомо лише, що наприкінці 1890-х років у Парижі діяли трупи, які представляли східноєвропейський фольклор, зокрема в популярних розважальних закладах.
Дега був зацікавлений насамперед рухом. Український танець дав йому новий матеріал для дослідження жесту, ритму та кольору. Замість витончених балерин Паризької опери перед ним з’явилися танцівниці у вишитих сорочках, яскравих спідницях, фартухах, червоних чобітках та квіткових прикрасах.
Близько 1899 року художник створив цілу групу робіт із українськими танцівницями. Сучасні дослідження говорять щонайменше про 18 пастелей, рисунків та підготовчих робіт, хоча раніше до цієї серії зазвичай відносили 14 творів. Дега працював над ними в різних техніках, зокрема пастеллю та вугіллям, повторюючи й комбінуючи фігури танцівниць у різних композиціях. У Met цю групу прямо описують як серію композицій із танцівницями в українському народному вбранні.
Від майстерні Дега до Воллара
Після смерті художника у 1917 році його роботи почали активно виходити на ринок через знамениті розпродажі майстерні.
Одна з найвідоміших робіт цієї групи, яка сьогодні перебуває в National Gallery у Лондоні, була продана вже на розпродажі майстерні Дега 1918 року. Звідти вона потрапила до Амбруаза Воллара, одного з найвпливовіших паризьких артдилерів початку XX століття. Пізніше робота належала Ротшильду, а 1963 року була продана на аукціоні Galerie Galliéra в Парижі американському колекціонеру Натану Каммінгсу. Згодом вона опинилася в колекції Sara Lee, а 1998 року була передана National Gallery.
Цей маршрут добре показує, як працював міжнародний артринок Дега у XX столітті: французька майстерня, паризький дилер, європейський колекціонер, американський капітал і зрештою музей.
Дві історії в Met
У Metropolitan Museum of Art зберігаються дві особливо важливі роботи цієї групи.
«Танцівниця в українському вбранні» 1899 року походить із колекції Генрі Осборна Гевемейєра. Після смерті його дружини Луїзін Гевемейєр робота за заповітом надійшла до Met у 1929 році.
Інша робота, «Танцівниці в українському вбранні» 1899 року, мала значно довший шлях. Після розпродажу майстерні Дега 1918 року вона пройшла через кілька французьких власників та аукціонів. У 1954 році її придбав американський колекціонер Роберт Леман. Після смерті Лемана його колекція перейшла до Met, і 1975 року робота стала частиною музейного зібрання.
Таким чином, дві роботи одного художника потрапили до одного музею абсолютно різними маршрутами: одна через спадщину Гевемейєрів, інша через колекцію Лемана.
Чому вони були «російськими»
Тут важливий історичний контекст. Наприкінці XIX століття більша частина території України перебувала у складі російської імперії. У Франції українську культуру часто представляли через ширше поняття «російського».
Це позначилося і на сприйнятті робіт Дега. Назва Russian Dancers закріпилася в каталогах, мистецтвознавчій літературі та музейних колекціях і залишалася там десятиліттями.
Водночас костюми й танцювальна пластика цих фігур вказують саме на українську традицію. Музей мистецтв Х’юстона зазначає, що одяг і рухи танцівниць були ідентифіковані як українські. Getty також пояснює, що зображені Дега виконавиці були українськими танцівницями, яких у Франції того часу називали «російськими».
Від «Russian Dancers» до «Ukrainian Dancers»
Після початку повномасштабної війни росії проти України питання музейної термінології отримало нову актуальність. Але важливо: це не означає, що музеї раптом «вигадали» українське походження робіт. Дослідження костюмів, танцювальної пластики та історичного контексту існували задовго до 2022 року.
Сьогодні Met використовує назви «Танцівниця в українському вбранні» та «Танцівниці в українському вбранні». National Gallery у Лондоні представляє свою роботу як «Українські танцівниці».
Це важлива зміна музейної атрибуції. Вона не змінює провенанс картин і не переписує історію їхнього продажу. Навпаки, старі каталоги та документи залишаються частиною провенасу. Змінюється те, як музей описує людей і культуру, зображених на роботі.
Століття на артринку
Історія українських танцівниць Дега добре показує, наскільки довгим може бути шлях твору від майстерні художника до музею.
Після смерті Дега його пастелі опинилися на паризькому ринку. Частина пройшла через Амбруаза Воллара та інших дилерів, потім через європейські колекції. У середині XX століття їх дедалі активніше купували американські колекціонери. Згодом роботи перейшли до музеїв через спадщину, дарування або передачу великих приватних колекцій.
Сьогодні ці твори мають уже інший статус. Вони є не просто пізніми пастелями Дега, а важливими свідченнями того, як українська культура була присутня у мистецькому житті Парижа кінця XIX століття.
І водночас це історія про те, як артринок і музеї можуть зберігати старі назви значно довше, ніж існують політичні обставини, за яких ці назви виникли.
Танцівниці Дега понад століття залишалися «російськими». Тепер провідні музеї світу дедалі чіткіше називають їх українськими.